Конічев Костянтин Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

♙

Конічев Костянтин Іванович
Коничев Константин Иванович
Ім'я при народженніКоничев Константин Иванович
Народився26 лютого 1904(1904-02-26)
поселення Поповська
Вологодська губернія
Помер2 травня 1971(1971-05-02) (67 років)
Київ,
Україна
ПохованняБогословське кладовище
ГромадянствоРосія Росія → СРСР СРСР
Національністьросіянин
ДіяльністьПрозаїк
Alma materЛітературний інститут імені Горького
Мова творівросійська
Напрямоксоціалістичний реалізм
Жанрроман, повість, очерк
ЧленствоСП СРСР
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
Орден Червоної Зірки

Конічев Костянтин Іванович (рос. Коничев Константин Иванович 26 лютого, 1904 — 2 травня, 1971 ) - російський радянський письменник. Головний редактор видавництва «Лениздат» у 1952-1953 роках.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Прапор одного з військових згонів ЧОН. 1922 р.

Народився в селянській родині в селищі Поповська, тоді Вологодська губернія. Батько рано помер і хлопця виховував опікун. Підлітка навчали ремеслу чоботаря. Окрім цього був здіяний на всілякій сільській роботі в полі, в лісі. 1911 року був влаштований в Коровінську церковну школу, котру закінчив через три роки. Нагородою за старанне навчання були декілька книжок, подарованих підлітку вчителем за успіхи. Почав працювати чоботарем в селі, відрізнявся тим, що знав грамоту.

Інші місцини країни побачив в роки Громадянської війни. Повернувся в рідне селище, де працював чоботарем. У вільні часі почав прикладатися до літературної творчості і робив вірші, начерки, статті, котрі відсилав у місцеву газету «Червоний Північ» ( «Красный Север».)

1923 року став комсомольцем, був завідувачам ізби-читальні.

Став вояком в Частинах особливого призначення. Ці напіввійськові формування були військово-партійними загонами для надання військової допомоги більшовицькій владі на місцях, для караульної служби на важливих об'єктах тощо. Аби здобути адміністративну кар'єру, навчався в Радянській партійній школі. 1926 року став членом партії більшовиків.

З 1929 року почав позиціонувати себе як письменника,вийшли з друку його книги «Сільські стежки», «По слідах молодості», «Бойові дні ».

Працював в Архангельському ГПУ (Державне політичне управління НКВС, 1932 г.) під час сталінських репресій. Був адміністративним наглядачем за арештованим поетом Леонідом Мартиновим (1905—1980), що перебував на примусовому покаранні і засланні на півночі[1].

В період 1935—1941 рр. працював редактором і цензором у Архангельському обласному видавництві, водночас редагував альманах «Північ» («Север»). Навчався в Літературному інституті імени М. Горького в Москві, котрий закінчив 1940 року. В роки війни 1941—1945 рр. К.І. Конічев брав участь у військових операціях на Карельському фронті.

По демобілізації з армії - у 1946—1951 рр. — редактор Архангельського видавництва. Отримав дозвіл від радянського уряду на поселення в місті Ленинграді, у 1951—1952 рр. — головний редактор видавництва «Лениздат».

Мав дозвіл на відвідини низки закордонних держав, чого була позбавлена переважна більшість мешканців СРСР урядом в Москві.

Подорожував у Арабській республіці Єгипет, з якою підтримував стосунки комуністичний уряд Москви, та в Греції. Наслідками подорожі до Греції стала книга «По дорогах Еллади». Помер в Ленінграді 1971 року , похований на Богословському кладовищі.

Бібліотека Костантина Конічева нараховувала 4.000 томів, де переважали історичні, наукові і фольклорні видання радянського періоду, дозволені цензурою. Декілька екслібрисів для книжкового приватного зібрання радянського письменника створив ленінградский художник В. А. Меньшиков (1901—1978).

23 січня 1975 року вулиця Нагорна в поселенні Октябрьське в місті Вологда была перейменована на вулицю Конічева[2].

Оцінка сучасника

[ред. | ред. код]

Як член комуністичної партії і літератор, що обіймав посаду головного редактора видавництва «Лениздат» в найтяжчі для країни останні роки Сталіна, Конічев був помітним номенклатурним працівником. Справедливу оцінку його творчості дав Гура В.В. (російською)

Писать портрет автора этой книги трудно во всех отношениях. Его поиски самого себя, необщего выражения своего писательского лица, слишком, быть может, затянулись, путь его к лучшим произведениям был совсем нелегким и когда, кажется, он начал выходить на свою, пробитую немалым трудом дорогу, она оказалась совсем короткой, исходом жизни [3].

Вибрані твори

[ред. | ред. код]
Худ. Меньшиков В.А. Екслібрис письменника К.І. Конічева.
  • «Сільські стежки», 1929
  • «По слідах молодості», 1936
  • «Бойові дні », 1938
  • « Сільська повість»
  • «Повість про Федота Шубіна », 1940, 1950
  • «Від Карелії до Кореї», 1948
  • « Люди великих справ», 1949
  • «На північ від Вологди», 1954
  • «Повість про Верещагіна», 1956
  • «В року тридцятому », 1964
  • «Із життя взяте », 1964
  • «В року тридцятому», 1964
  • «Російський самородок. Повість про Ситіна », 1966
  • «Сільська повість »
  • «По дорогах Греції»

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Смородинская М. Д. Коничев, Константин Иванович // Краткая литературная энциклопедия / Глав. ред. А. А. Сурков. — М.: Советская энциклопедия, 1966. — Т. 3: Иаков—Лакснесс. — С. 704.
  • Фрумкин Л. Характер русского северянина: (О творчестве Константина Коничева) // Север. 1969, № 12.
  • Гура В. В. Добрая память [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. 1971.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Журнальный зал | Знамя, 2005 N5 | Леонид Мартынов - 9 мая по старому стилю. Архів оригіналу за 25 жовтня 2013. Процитовано 14 лютого 2013.
  2. ↑ http://cbs-vologda.ru/files/imena/ulici_biogr.htm [Архівовано 2013-06-19 у Wayback Machine.] Имена на карте Вологды
  3. ↑ http://lib.ru/HIST/KONICHEW_K/iz_moej_kopilki.txt_with-big-pictures.html#

Див. також

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Конічев_Костянтин_Іванович